Як солянка пов’язана з радіо? Та до чого тут «квартирники» шалених 90-х?
Давайте розбиратися з самого початку.
І так почнемо: що таке солянка?
Солянка – це наваристий, ароматний, смачний і густий суп. Ключовим в даному питанні є те, що солянку готують за різноманітними рецептами, тому кожен зможе знайти солянку на свій смак, тому легко можна провести аналогію з радіо, в ефірі якого звучить різного стилю музика, внаслідок чого будь-який слухач отримає задоволення від ефіру радіо.
На сьогоднішній день в Україні існує ряд проблем у сфері музичного мистецтва, які включають в себе – низький рівень якості української музики, відсутність в сучасних музикантів засобів для подальшого розвитку.
На жаль, сьогодні українці не знають сучасної культури, її розвиток помаленьку відбувається, однак результати мало помітні для оточуючих. Внаслідок чого, сучасна, незаангажована музика українських виконавців, у результаті своєї маловідомості, проходить повз слухачів і є невідомою в Україні, не кажучи вже про відомість та розвиток за її межами.
І так, ми дійшли до іншого важливого питання – що ж таке «квартирник». «Квартирник» − це концерт, який проводився у 90-х роках в звичайній квартирі, в домашніх умовах. В більшості випадків на даному концерті виступала невеличка кількість музикантів з акустичними інструментами.
В ті часи для слухачів це була найкраща можливість ближче познайомитися з виконавцями, а музикантам, в свою чергу, краще пізнати свою аудиторію. На так званих “квартирниках” була невимушена обстановка, яка ліквідовувала бар’єр між виступаючими та глядачами.
Крім того, “квартирники” могли влаштовувати так звані «джеми», коли збиралося декілька музикантів, що імпровізували на певну задану музичну тему.
На сьогоднішній день ми всі озброєні інтернетом, який нам дає можливість ознайомитися із сучасною музикою. У минулому ж, меломани за джерело мали «квартирники».
Під час проведення даних заходів – музиканти виконували як свої пісні, так і твори інших авторів.
На «квартирниках» активних дев’яностих можна було почути і найголовніше – це побачити улюблену групу.
Через відсутність дозволу на концертну діяльність багато музикантів навіть і не мріяли виступати перед широкою публікою. Так що на «квартирниках» в ті часи у великій таємниці збиралися тільки свої – панувала особлива атмосфера, дух затишку і єднання, які ж дещо були приправлені портвейном і не тільки.
Дев’яності роки – це часи СРСР, коли деякі музиканти та рок-гурти не мали можливості офіційно давати свої концерти, внаслідок чого був конфлікт з культурною політикою СРСР. Під час правління Л. Брежнєва до «квартирників» ставилися з розумінням, і, навіть, якщо органи державної влади якимось чином дізнавалися про їх проведення, то, як правило, тоді це обмежувалося усною доганою.
Крім того, в 1983-1985 роки, по ініціативі К.Черненко, виступ на таких самодіяльних заходах прирівнювався до підприємницької діяльності, яка, в свою чергу, порушувала монополію Держконцерту СРСР та загрожувала санкціями , навіть до тюремного ув’язнення.
Ранні записи пісень Володимира Висоцького були зроблені саме на таких «квартирниках» 1960-х років.
Такого плану концерти давали в ті часи такі відомі музиканти російського року, як Єгор Лєтов, Борис Гребенщиков, Віктор Цой та інші. Що є важливим в даному питанні, що один з таких «квартирників» був відображений навіть в документальному фільмі «Рок» в 1987році, режисер якого – Олексій Учитель.
А тепер для бачення повної картини зануримося в 90-ті і більш детально глянемо як же проходили «квартирники». Час дії – вечір, зазвичай п’ятниці або ж суботи. Місце дії – квартира, причому не тих, хто буде виступати.
В більшості варіантів, в кожному місті, в кожній неформальній тусовці знаходяться такі люди, які готові пустити в свою квартиру близько півсотні слухачів. І аж ніяк не завжди всі знайомі, хоча основна маса – це друзі та товариші. Вся ця юрба вмощується, де доведеться: хто на підлозі, хто на підвіконні, бо м’якого дивану точно всім не вистачало, дівчата ж в свою чергу сідають на колінах у хлопців – одним словом в “тесноте, а не в обиде”.
На кухню зайти було страшно, оскільки, як правило, завжди було накурено, а передпокої закладені взуттям. Якщо передбачена нехитра вечеря, то є пара тарілок і купа виделок на всіх.
І головне – в кімнаті проходить найголовніше дійство – концерт. Зазвичай такі зустрічі затягувалися години на півтори-дві. Причому нерідко такий концерт ділився на дві частини – спочатку основна програма, яку запланував сам виконавець, а дещо згодом після перерви нерідко проходив «концерт за заявками».
На відміну від більш звичних офіційних концертів, автографи тут просити було не прийнято, тобто можна, звичайно, однак атмосфера тут була зовсім інша. Тут воістину стиралися всі межі і кумир, якого раніше ти тільки чув в записах, сприймається вже не як недосяжне, а як своя людина. Цілком можливо, що потім він міг навіть заснути, сховавшись під твоїм пальто, а вранці ви разом будете доїдати вчорашній салат.
Крім того, навіть всупереч стійкому переконанню старшого покоління, якому за 30 і при наявності в сім’ї дитини не було перепоною влаштовувати такі концерти – малюки в будинку – зазвичай не були перешкодою. Мова, звичайно, не йде про немовлят, але ось дітлахи 4-5 років самі із задоволенням брали участь у цих заходах, радісно спілкувалися з гостями та танцювали під музику так, що дорослим залишалося тільки позаздрити.
На той час участь в такому заході не була безкоштовною. Вартував концерт приблизно як вечір в клубі. Бувало, що оплата фіксована, іноді просто пускали капелюх по колу – хто скільки покладе. Коли мав закінчуватися сам «квартирник» залежало від лояльності господарів квартири. Хтось чемно міг попросити розходитися, а у когось можна було залишитися до ранку. Чималу роль в цьому відігравав і ступінь знайомства з господарями.
Втім, якщо «квартирник» закінчився, то це ще не означало, що «замовкли звуки солодких пісень», – багато хто з присутніх і сам непогано грав на різних інструментах і співав. Шоу триває, тільки називається воно вже сейшен.
А ось як довго можна було влаштовувати веселе життя сусідам – це інше питання. Хтось сам з радістю заглядав на вогник, хтось заявитися міг з міліцією, хтось здатний терпіти до другої години ночі, а декотрим треба було забезпечувати відбій о 23-00.
Багато хто “квартирники” тоді називав солянкою, внаслідок їх різноманітності жанрів та музики.
Внаслідок чого вся вище сказана цікава інформація лягла в основу виникнення назви радіо “СОЛЯНКА”, оскільки ми бажаємо підтримати та посилити розвиток нашого українського музичного мистецтва та української культури в цілому.
Головна мета радіо “СОЛЯНКА” – це поширення української андеграундної музики молодих гуртів та виконавців.